0.5 Подорож до європи: поетика екзотичного в американському

Було багатолюдно, і я подумав, що так і не зміг до кінця зрозуміти цих європейців. Раптом у грудях щось нестерпно занило, і мене потягнуло додому, не в готель в одному з паризьких провулків, де консьєржка знов підсуне мені мій несплачений рахунок, ні, мене владно потягнуло додому, туди, за океан, до людей і життя, які були мені знайомі і зрозумілі, до того життя, до місць мого дитинства, до людей, яких я безнадійно любив, з якоюсь незцілимою гіркотою, але любив більше за все на світі.

Джеймс Болдуїн. Кімната Джованні.

Географічні координати тієї чи іншої культури дуже часто виявляються дієвим фактором, який свідомо або ж несвідомо для самої культури визначає шляхи її розвитку.

Розташування у просторі – найстабільніша категорія, яку фактично не можна змінити, переформатувати або перекодувати. Саме тому локалізація стає одним із найважливіших елементів самосвідомості. А водночас і найчуттєвішим до будь-яких змін у культурі. Цей стабільний, закріплений і нерухомий елемент найтонше реагує на будь-які аспекти соціально-культурної історії.

Такі, умовно кажучи, нетекстуальні або негуманітарні особливості, як материкове розташування, програмують певну «географічну долю» культури, яка втілюється не тільки в константних міфах, а й у постійній боротьбі географії «міфологічної» та географії реальної.

Пригадаймо, що романтиків, принаймні європейських, цікавили речі, віддалені не тільки в часі, а й у просторі. Орієнталізм, або зацікавлення екзотичним сходом, було таким самим джерелом тем, як і середньовіччя. Щоб потрапити у світ «романтичний» – чуттєвий та яскравий – достатньо було ледь завернути на північ до Криму або до Іспанії. Екзотизми поступово перетворювалися на загальні місця романтичного дискурсу, що начебто вторував так званій романтичній географії, яку фахівці вважають утіленням наївних описових наративів про незвідані та невивчені землі та краї [1, 49].

Погодитися з цим можна тільки частково. Адже не забуваймо, що географічний простір чи не вперше потрапляє у сферу суто літературних, поетичних рефлексій. Деякі вчені навіть вважають, що саме романтична література «створила Схід як усвідомлену сутність та суб’єкт історії» [9,43]. У XVIII столітті людина отримала карти, географічні коментарі та потужну традицію літератури подорожей. Саме тому романтики могли подорожувати багато і легко, на противагу попереднім епохам, та, зрештою, і наступним. Адже романтичний пілігримаж ще не тягне на собі непідйомної постколоніальної ноші. Посилаючись на Леві-Строса, завважимо, що вихід за межі «середземноморського басейну», яким епоха Відродження обмежила «людський універсум» [2, 16], був для європейця єдиним можливим способом вийти з простору здогадок про світ і себе і перейти у фазу самоусвідомлення.